Про мову

Західні слов’яни, що оселилися на території сучасної Словаччини, мовно відокремилися від праслов’ян у X столітті, і їхня мова продовжувала розвиватися в межах окремих діалектних груп. Важливим кроком на цьому шляху стало об'єднання Нітранського князівства з Моравським і створення Великоморавської імперії в 833 р. Особливо важливий розділ у розвитку слов'янської мови того часу був пов'язаний з місією віруючих. Кирила (Костянтина) і Мефодія Солунського, надісланих імператором Михайлом III на прохання великоморавського князя Растислава у 863 р. до Великої Моравії, щоб поширити там християнство і закласти основи правового ладу слов’янською мовою. З цією метою Костянтин створив особливий алфавіт під назвою глаголиця на основі грецького мінускула і використав його для перекладу Євангелія та Візантійської книги законів на старослов’янську мову. Папою Адріаном II братам було дозволено використовувати нову літературу як літургійну мову («lingua quarta»).

Після інтеграції території нинішньої Словаччини до своєчасної феодальної угорської держави на цій території почали формуватися словацькі діалекти та основи словацької національності з 10 по 14 століття. В якості адміністративної мови використовувалася латинська, яка також використовувалася як мова богослужіння в Західній церкві, а як мова державного управління проіснувала до середини 19 ст. Лише у випадку проповідей та інших пастирських дій від початку застосовувалися одиниці внутрішньої мови. У XV столітті у зв`язку з гуситськими набігами через діяльність братських рухів і студентів чеських університетів в Словаччині почала посилюватися чеська з елементами словацизмів. Першим свідченням цієї мовної ситуації та цих процесів є т. зв Жилінська книга (1473) із текстом Магдебурзького права, написаним словацько-чеською мовою. З 15 століття, окрім латині на території сучасної Словаччини, роль літературної мови взяла чеська, яка в 16-17 століттях також стала богослужбовою мовою словацьких протестантів аж до кінця 19 - початку 20 століття. Однак із самого початку словаки вживали чеську мову лише в письмовій формі й ніколи не сприймали її як свою мову. Наприкінці 18 століття в містах західної, а згодом і центральної Словаччини почали виникати внутрішні діалекти, якими користалися буржуазія та інтелігенція. Культурна західно-словацька та культурна центрально-словацька стали основою для кодифікації Антона Бернолака наприкінці 18 століття та Людовіта Штура у 1840-х роках. На основі міської мови деяких центральнословацьких міст Людовіт Штур видав у 1846 році нормативну граматику Nauka reči Slovenskej, яка заснувала словацьку літературну мову. Цей стандарт, після деяких модифікацій, в основному діє й сьогодні.

Після створення Чехословацької Республіки за мирними договорами та конституцією у 1920 р. було встановлено спільну «чехословацьку націю» та «чехословацьку мову» з двома текстами (чеським і словацьким), які також підтверджувалися Правилами словацького правопису від 1931 р. На відміну від цього, Словацька Матица запровадила т. зв. «Материнське вживання» з пуристичними тенденціями, пропагується особливо в журналі Slovenská reč, який почав виходити в р. 1932 р. У словацькій мові пуризм проявився в порівнянні з навколишніми країнами з певним запізненням – особливо в період між двома війнами. Проте словацька залишилася т. зв відкрита мова, яка, окрім вітчизняних джерел, збагатилася за рахунок інших мов. Після Другої світової війни словацька мова перетворилася на форму, в якій вона могла виконувати всі функції та потреби суспільства. Протягом цього періоду вона подолала бурхливий розвиток подій і поступово описувалася та кодифікувалася на всіх рівнях.

Ситуація всередині Чехословаччини характеризувалася двомовністю і так званою напівкомунікативністю. Чехи і словаки використовували свої власні мови в спілкуванні один з одним, при цьому вони відносно добре розуміли один одного і добре розуміються навіть зараз в умовах окремих держав. В даний час вони також можуть спілкуватися без серйозних проблем, хоча молоді покоління, які були лінгвістично соціалізовані тільки після розділу колишньої Чехословаччини, можуть відчувати деякі труднощі в спілкуванні. Високий рівень взаємного мовного взаєморозуміння також підтримується завдяки телевізійному мовленню. Однак ця заява стосується в першу чергу до словацької сторони. Словаки розуміють Чеську краще, ніж чехи розуміють Словацьку.

Новою віхою в розвитку словацької мови став 1989 рік. Багато архаїзмів і слів, тісно пов'язаних з соціалістичною економікою і соціальним ладом, зникли, і, навпаки, багато англіцизмів і інтернаціоналізмів проникли в сучасну мову. Однак ця обставина не становить ніякої загрози для Словацької мови. Ця мова виробила свій імунітет завдяки тому, що завжди була відкритий у своїй історії. Вона отримав лексичні елементи з інших мов, з якими стикалася. В основному це були латинізми з латинської мови (а через латинь і грецькі слова), богемізми з чеської, германізми з німецької мови, галицизми з французької, італізми з італійської мови, рідше хугаризми з угорської мови. Останнім часом вона в основному запозичує англіцизми і американізми з англійської мови і її американського варіанту.

1 травня 2004 року Словацька мова стала однією з офіційних мов Європейського Союзу.